ЗЕЛЕНА ЕКОНОМІКА: ВНЕСОК КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Анотація
«Майбутнє, якого ми бажаємо» – основний документ, що підсумовує результати досягнуті під час проведення конференції «Ріо+20» (Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 20–22 червня 2012 р.), що пропонує «зелену економіку» в якості основного інструменту для викорінення злиднів, зберігаючи при цьому здорове існування навколишнього середовища. «Зелена економіка» застосовує економічні принципи сталого розвитку задекларовані у «Ріо-декларації» (1992 р.). «Зелена економіка» є відповіддю на глобальний капіталізм і надмірності практикуючих його еліт, особливо як вони проявилися під час нещодавнього економічної кризи. Це випливає з паралелей проведених між світовими екологічною та фінансовою кризами. Обидві є результатом невдач в економічній і соціальній сферах. Зелена модель економіки має потенціал для об'єднання потреб в економічній безпеці і захисту навколишнього середовища, а також для інтеграції безлічі реформ у політичних ініціативах, регулятивній сфері, бізнес-стандартах та особистісній життєвій поведінці. Прикладами таких реформ можуть бути: реструктуризація фінансових ринків, нові (які узгоджуються з принципами сталого розвитку) економічні показники, адаптовані податкові та субсидіарний режими, а також прозорі, підзвітні та соціально відповідальні організації. Класичним внеском приватного бізнесу у сталий розвиток є корпоративна соціальна відповідальність (КСВ). Концепція ґрунтується на вченні, що компанія відповідає не тільки за позитивні економічні результати, але й повинна піклуватися про екологічні, соціальні та етичні аспекти її діяльності. Це реалізується на практиці за допомогою: виконавчої та сертифікованої екологічної політики та менеджменту, поваги прав людини, стимулювання умов праці, прозорого корпоративного управління і залучення громадськості, і це всього лише основні аспекти КСВ-підприємства. Крім того компанії не повинні брати участь у заходах, які входять у суперечність зі сталим розвитком (наприклад, використання радіоактивних речовин, генетично модифікованих організмів, жорстоке поводження з тваринами, розробка військової зброї, діяльність, яка спричиняє екологічні і соціальні конфлікти). Компанії повинні прозоро звітувати про таку діяльність і свою сталість або надавати КСВ-звіти. Однією з основних зовнішніх переваг для КСВ-сумлінних компаній є те, що вони включені банками в етичні і сталі портфоліо. Подібні активи, хоча за походженням і є традиціями американських методистів і квакерів, є одними з найбільш швидко зростаючих секторів послуг, пропонованих європейськими банками. Банки стали більш відкритими у зв'язку з наслідками економічної кризи. Банкам, які пережили кризу, необхідна розробка свого етичного профілю, оскільки криза була спровокована ними та їх колегами, які інвестували у віртуальну економіку. Система КСВ піддається критиці з боку країн, що розвиваються і неурядових організацій за її неправильне використання екологічно чистих товарів («зелена прання»). В даний час кращі складові даної теорії встановлюють критерії енергетичної та сільськогосподарської політики, які визначають тенденції в галузі сталого розвитку на найближчі роки. Очевидно, що банки, які пропонують КСВ-принципи повинні відповідати цим напрямкам в умовах сталого розвитку із збереженням фінансової прибутковості для своїх клієнтів. У ряді випадків було відзначено, що використання КСВ-принципів показує результати, які цілком можна порівняти із фінансовою еволюцією інших активів, що не націлені на забезпечення сталості в їх фінансовому портфелі. Основними перевагами принципів КСВ залишаються їх внесок у сталий розвиток, їх етичний аспект, а також задовільні фінансові показники. Ця стаття показує, що «зелена економіка» буде необхідною частиною більш сталого суспільства в майбутньому. КСВ є корисним інструментом, що сприяє цій еволюції. Використання КСВ має бути засноване на етичних міркуваннях і переконанні, що «ставати зеленим» важливо для майбутнього промисловості та сфери послуг, більше ніж на очікуванні короткострокової грошової прибутковості. Обов'язковими є додаткові дослідження методів оцінки та узгодженості з практичною реалізацією.
Посилання
Bénabou, R. and Tirole J. (2010), “Individual and corporate social responsibility,” Economica, 77, 1–19.
Daly H. and Cobb J. (1989), For the common good: redirecting the economy towards community, the environment and a sustainable future, Boston, Ma, Beacon Press.
Dodds, F., Strauss M. and Strong M. (2011), Only one earth: the long road via Rio towards sustainable development, London, Earthscan.
Ducchi, D. (2013), Personal communication.
EC – European Commission (2010), Corporate social responsibility (CSR), http://ec.europa.eu/enterprise/policies/sustainable-business/corporate-socialresponsibility/index_en.htm. Last consulted on December 28th, 2012.
EC – European Commission (2011), Green paper: Promoting a European framework for Corporate Social Responsibility. COM (2011) 366 final, 18.7.2011. Commission of the European Communities. Brussels, Belgium.
Febelin – Social responsibility report of the Belgian financial sector (2012), A road to a more sustainable and vigorous financial sector, http://www.bankingforsociety.be/sites/default/files/flipbookEN/files/assets/common/downloads/publication.pdf. (Last consulted on January 12th, 2013).
Hussain, S. S. (1999), “The ethics of “going green”: the corporate social responsibility debate,” Business Strategy and the Environment, 8, 203–210.
Pearce, D. W., Markandya A. and Barbier, E.B. (1989), Blueprint for a green economy, London, Earthscan.
Scholtes, B. (2009), “Corporate social responsibility in the international banking industry,” Journal of Business Ethics, 86, 159–175.
Social Investment Forum (2006), 2006 report on socially responsible investing funds in the United States, Washington DCm, SIF.
UN – United Nations (2012), The future we want. A/CONF.216/L.1, New York, United Nations.
UN – United Nations (2002), Plan of implementation of the World Summit on Sustainable Development. A/CONF.199/L.1, New York, United Nations.
UN – United Nations (1992), Agenda 21, New York, United Nations.
UNEP – United Nations Environmental Program (2011), Towards a green economy: Pathways to sustainable development and poverty eradication. Nairobi, Kenya, http://www.unep.org/greeneconomy/GreenEconomyReport/tabid/1375/Default.aspx. (Last consulted on December 30th, 2012.)
WCED – World Commission on Environment and Development (1987), Our common future, Oxford, Oxford University Press.
Weber, M. (2008), “The business case for corporate social responsibility: a company level measurement approach for CSR,” European Management Journal, 26, 247–261.